Колись

У дворі ще пахне мокрим асфальтом
І затертий м'яч летить
у даль.
Хтось кричав із вікна: "Вже додому!",
А нам вечора
було замало.
І вірили це назавжди,
Що завтра буде все, як вчора,
Що не розсиплються двори
І не розїдемось по світу назавжди.
А як сміялись, не ховали очей,
До сліз, до болю у животі.
Наші мрії човники з паперу,
Та в них зберіглось стільки тепла,
як колись.
Колись, колись, колись
Мені ще раз у сні озовись,
Де вечір падав на поріг,
Де друзів сміх до ранку грів.
Колись, колись, колись