Блукає Осінь

Блукає осінь поміж нами
в багрянім золоті саді.
І вітер тихими руками
торкнувся пожовтілих днів.
А небо, синє, наче очі,
дивилось мовчки з висоти.
І листя падало щоночі,
немов прощалося з весни.
І десь далеко вітер грає.
Уже холоне тиха даль.
І осінь щось іще чекає,
ховаючи в очах печаль. А осінь їде крізь тумани,
крізь золоті свої сади.
І сипле листя нам під ноги,
немов востаннє назавжди.
А осінь їде, їде, їде
на чорногривому коні.
І тільки вітер слідом плаче: "Ти поверни,
ти поверни".
Вона востаннє гляне в поле,
де спить під небом рідний край,
і залишає нам поволі
своїх пісень прощальний край.
І десь далеко вітер грає.
Уже холоне тиха даль.