Хотіла Б Я Тебе, Мов Плющ, Обняти

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти.
Так міцно, щільно і закрить од світа.
Я не боюсь тобі життя одняти.
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає, боронить від негоди стіну голу.
Але руїна стало так тримає товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, як нам з тобою.
Їм добре так удвох, як нам з тобою.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти.
Так міцно, щільно і закрить од світа.
Їм добре так удвох, як нам з тобою.
Їм добре так удвох, як нам з тобою, як нам з тобою,
як нам з тобою.
Їм добре так удвох, як нам з тобою.
Плющ укриває листом всі щілини і в кожну рану запуска коріння.
Він зем стає для смутної руїни.
В його росі блищить на ній проміння.
Коли одхилить той єдиний паросток, відірве корінь або зробить шпару.
Плющ на руїні — незгубний нарост.
Вони з'єднались у добрану пару.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти.
Так міцно, щільно і закрить од світа.
Їм добре так удвох, як нам з тобою.
Їм добре так удвох, як нам з тобою.