Над Горами

Я бачив, як друзі ставали чужим
Як дім залишався лише у думках
Як ті, що клялися вернутись живим
Лишали свій голос у наших [спів] дворах
Я вчився мовчати
Коли було важко
І сміхом ховав те, що тисне вночі.
[Спів
Та тільки у горах стає мені ясно
Чому ми так довго тікали самі
Вище хмар залишаються крики
Нижче все, що тримало мене.
Ще хвилина
До [спів] першого світла.
І цей вітер
Мене понесе
Над горами сонце догорає
Вітер тягне голос до небес
Все, що серце довго не пускає
Тут зникає
Безперечени меж мене туди, де
Вітер лікує, де туман лягає просто на плечі, де мовчання більше не руйнує.
І вогні лишаються вночі