Плаче Жіноча Душа

Вона усміхалась
Ховаючи жаль
А серце від болю стогнало
Ніхто не помітив, як душу її
Чуже зрадництво жалило
Вона засинала в сльозах уночі
У подушку тихенько ридала
І скільки образ накопичилась в душі
Про це вона.
Не розказала
Її принижали, ламали думки
І вірністю відповідь зраджували
Вона зігрівала
Холодних людей, а серце її розтоптали
Вона ж хотіла простого тепла
Щоб хтось запитав:
"Як ти мила?
Та роки несли її крізьбі
І життя ставало немилим